Акмеологія

    Проблема професійного росту людини, її успішності є центральною для науки акмеології, що почала формуватися як самостійна наукова дисципліна у 90-ті роки ХХ століття. Вивчення акмеологічних чинників тільки в ХХІ столітті знаходиться в полі зору науковців і почало розроблятися.

    В наш час активно впроваджується питання акмеологічного підходу до управлінської діяльності, мотивації акмеологічної компетентності, формуванню акмеологічного середовища.

    Акмеологічні прийоми, акметехнології пропонують практичне рішення питань особистісного і професійного успіху людини.

    Сутність акмеологічного підходу полягає у здійсненні комплексного дослідження і відновлення цілісності суб’єкта, що проходить ступінь зрілості, коли його індивіди, особистісні та суб’єктивно-діяльнісні характеристики вивчаються в єдності, в усіх ваємозв’язках та опосередкуваннях для того, щоб сприяти досягненню його вищих рівнів, на які може піднятися людина – наголошує в своїх дослідженнях  Деркач.

    Проблемі розгляду акмеології як нової парадигми суспільства присвячені роботи цього українського вченого в соавторстві з Бодалєвим.

    Вони визначають, що предметом акмеології в широкому розумінні є об’єктивні і суб’єктивні фактори,  що взаємодіючи один з одним сприяють або перешкоджають прогресивному розвитку дорослої людини, а також закономірності та механізми, що дозволяють дорослій людині досягти у своєму розвитку вершин, які позначаються терміном «акмеї». Акмеологія – це наука, яка виникла на стику природничих, суспільних, гуманітарних дисциплін і вивчає закономірності і феномени розвитку людини на сходині її зрілості й особливо при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому розвитку.  Акмеологія – це наука про якість людини та якість життя, про вищі досягнення в життєдіяльності та розвитку людини («акме» - вершина, гостре; «логос» - слово, поняття, учення; «логія» - учення, наука).

    Використання понятійного апарату акмеології можливе у двох аспектах: професійної компетентності та акмеологічної компетентності.

    Основними акмеологічними механізмами досягнення акме в різних сферах життєдіяльності вважають саморозвиток, самовдосконалення, самоосвіту, самоконтроль.

    Акмеологія – галузь наукового знання, комплекс наукових дисциплін, об’єктом вивчення якої є людина в динаміці самоактуалізації її творчого потенціалу, саморозвитку, самовдосконалення, самовизначення в різних життєвих сферах.

    Під акмеологічною компетентністю розуміють інтегральну готовність і здатність зрілої особистості будувати свій поступовий психічний та професійний розвиток під постійним ускладненням задач і зростанням рівня досягнень, котрі найбільш повно реалізують психічні ресурси, які має людина.

    Акмеологічна компетентність як і інша компетентність, включає знання, уміння, якості особистості, а саме:

¤  акмеологічні знання, тобто обізнаність, проінформованість про те, які досягнення можливі у сфері психічного, професійного розвитку;

¤  акмеологічні уміння – прийоми, способи, технології дос ягнень у сфері психічного розвитку та професійній сфері, прийоми розрізнення, оцінювання різних видів акме;

¤  акмеологічні якості особистості забезпечують рух людини до намічених досягнень; до цих особистих якостей відносять акме-мотивацію та акме-здібності.

    До дійсного часу, крім загальної акмеології оформилися такі галузі як управлінська, освітня, військова, спортивна, технічна та інші.

    Акмеологія освіти досліджує умови досягнення високої якості освітніх систем і розвитку суб’єктів освітнього процесу вчителя і учня.

    Акмеологічний підхід до освіти стає особливо актуальним у зв’язку із загостренням проблеми якості освіти сучасної школи.

    Акмеологічний підхід до розвитку освіти – це створення необхідних умов для становлення і розвитку для всіх суб’єктів освіти, уявлення про успіх, високі досягнення, необхідні для розвитку особистості в соціуму. Такий підхід конкретизує ідею гуманізації освіти, засади сучасної ідеології  та перехід від знаннєвої до особистісно зорієнтованої, компетентнісної освіти.

    В акмеологічному соціуму суб’єкт розвивається як індивід, особистість, ураховуються її індивідуальні особливості, формуються духовні та моральні цінності, розвиваються творчі здібності, уміння будувати відносини в суспільстві. В усіх об’єктів освіти систематизуючи ми стають пізнавальні мотиви, навчання протягом життя стає внутрішньою потребою, а творче переосмислення дійсності стає провідним.

    Аналіз психолого-педагогічної, філософської літератури, досліджень з проблем акмеології доводить, що вченими вивчалися різні аспекти проблеми акмеології освіти, виділивши в окремі розділи педагогічну акмеологію та акмеологію шкільної освіти.

Створення ситуації успіху у молодших школярів через формування ключових компетентностей